Влада, «опозиція» і «АТО»: інституціалізований хаос і абсурд

Революція Гідності і війна зумовили величезний запит на соціальну та політичну справедливість. Громадянське суспільство сформувало чіткий порядок денний для нової України: покарання представників режиму Януковича як уособлення зрадницької компрадорської еліти; адекватна відповідь російському вторгненню; подолання корупції як основної перепони для виживання країни й захисту прав громадян.

Але нова команда виявилася неспроможною демонтувати старий корупційний устрій, – і відмовитися від своїх можливостей всередині нього. Еліти пішли шляхом ерзац-реформ. Сутнісні перетворення були підмінені процесом створення нових антикорупційних інституцій.

Більш за те, нова влада не задовольнила суспільний запит на політичну справедливість. Залишаючись на «потоках» і корупційних схемах, можна було б, тим не менше, згуртувати націю виконанням безпосередніх вимог Євромайдану. Йшлося про повну й безповоротну делегітимацію залишків режиму Януковича. Для цього були всі підстави й колосальна громадська підтримка. Окрім співучасті у злочинах Януковича, його поплічники колаборували з російським окупантом, і заперечують сам факт агресії.

Проте «регіоналам», замість покарання, чомусь дозволили стати повноцінними учасниками політичного процесу нової України, й зберегти частину впливу на економіку. «Колишні» стали комфортною (на перший погляд) опозицією для адміністрації Порошенка. Підозріло комфортною – враховуючи, наскільки на них впливає Кремль. «Регіонали» в українській політичній дискусії є потужним чинником абсурду та, найголовніше, – подразником і мотиватором для антиінституційного, стихійно-насильницького протесту патріотів.

Питання, на якому влада найбільше проігнорувала суспільні вимоги, – це відсіч російській гібресії. Йдеться не так про збройне відбиття нападу (до якого Україна очевидно не була готовою), як про політичну та правову реакцію держави на анексію Криму, а головне на «події на Донбасі». Замість адекватної оцінки реальності й належних міжнародно-правових формальностей, влада чомусь відповіла на російське вторгнення планом «мирного врегулювання» конфлікту з так званими «сепаратистами». Погодившись таким чином на кваліфікацію війни як громадянського протистояння та «антитерористичної операції». Абсурдні «Мінські домовленості» стали квінтесенцією непослідовного і суперечливого «мирного плану Порошенка», – яким і вичерпується змістовна політична платформа чинного Президента.

Цей фактично накинутий ворогом «мирний план» недаремно охрестили «гібридною обороною». «Гібридною», – бо на фоні несправедливого, нелогічного й безперспективного «мирного процесу» з «народними республіками» (за участі кума Путіна Медведчука) Президент і його команда регулярно заявляють, що саме Росія вторгається в Україну, і що винятково від РФ залежить припинення війни. В «гібридному» становищі опинилися не лише російські військові-«іхтамнєти», – а й українські військо, прокуратура, суди, економіка – позбавлені багатьох правових механізмів воєнного стану. о: пресс-служба президента

Формально визнаючи «віртуального» агресора («ОРДЛО»), паралельно з реальним, – і не визнаючи факту міжнародної війни, – влада України брутально зґвалтувала здоровий глузд.

Зокрема, влада власноруч сконструювала для себе небезпечну політичну пастку: міф про легкий і «швидкий» «мир». Через це пасіонарна частина нації, налаштована на активну й системну протидію ворогу, зневірилася в здатності влади захистити державу від російської загрози. Водночас обиватель, якого переконали у можливості «легкого миру», став легковажно ставитися до воєнних загроз не лише національній, а й особистій безпеці. Тепер він переконаний, що війна – це якась абстракція, «страшилка», чи злий умисел задля наживи олігархами. Аналогічну «матрицю», але набагато «густішу», Кремль створює в свідомості західної публіки.

Через це український обиватель починає очікувати від влади якнайшвидшого вирішення непорозуміння під назвою «конфлікт на Донбасі». Бо ж варто лише сісти, домовитися, і проблема зникне. Якщо проблема не зникла, значить, Порошенко просто не зміг «домовитися», – нехай «сяде домовлятися» хтось інший. Хтось, готовий грати в абсурдну, антиреальну політичну гру.

Саме через виплекану владою легковажність щодо війни, доречне і необхідне рішення про закриття російських інтернет-сервісів викликало таку критику серед обивателів. Навіщо, мовляв, утискати наші права, якщо немає загроз. І це судження видається логічним в абсурдній матриці «АТО-Мінськ», коли більшість країни живе звичним мирним життям, а з Кремлем вже вирішено досягти політичного компромісу.

Проігнорувавши ключовий політичний запит суспільства й «замаскувавши» війну, влада втратила довіру народу й поставила себе у фокус громадського невдоволення. Це дуже вдало використовує ворожа пропаганда. Головні передумови для хаосу створені.

Михайло Басараб

Максим Сердюк

08.08.2017.

http://www.dreamstime.com/stock-image-abstract-chaos-image2824671

http://www.dreamstime.com/stock-image-abstract-chaos-image2824671

 

Поділитися