ОСТАННІЙ БІЙ РОМАНА ШУХЕВИЧА

В ніч з 4 на 5 березня 1950 р. терміново розробляється „План чекістсько-військової операції по захопленню чи ліквідації «Вовка»“, котрий затвердили заступник міністра держбезпеки УРСР В. Дроздов і представник МДБ СРСР генерал-лейтенант П. Судоплатов. Водночас був створений оперативний штаб в складі В. Дроздова, П.Судоплатова, начальника УМДБ Львівської області полковника В. Майструка і начальника Внутрішніх військ МДБ Української округи генерал-майора Фадєєва.
До операції залучалися оперативні резерви 62 СД ВВМДБ у Львові, штабу Української прикордонної округи і Управління міліції м. Львова, а також військової сили (600 бійців), котрі були задіяні для зачистки місцевості на стику Глинянського, Перемишлянського та Бібрського районів Львівської області.
Так як не було точних даних, де саме шукати «Вовка», то для захоплення були намічені п’ять об’єктів: 9 будинків в с. Білогорща та його околицях, де мав би переховуватись Р. Шухевич, його зв’язківці та бойовики охорони. Весь цей район підлягав блокуванню до 6.50 5 березня 1950 р. Був також підготовлений мобільний резерв на автомашинах в складі майже 350 солдатів на випадок отримання нових даних про місця укриття «Вовка». Загальна кількість учасників операції становила до 1 тис. осіб і почалася вона близько 8.00 5 березня 1950 р.
Одній з оперативних груп вдалося схопити сина Н. Хробак Данила, котрий випадково вибіг з хати. Від нього дізналися про адресу будинку його сестри Г. Конюшик, який був місцем переховування Р. Шухевича. Як пише В. Кук, «Тур» вже вирішив увечорі 5 березня 1950 р. змінити місце свого постою і ще З березня відправив своїх охоронців «Зенка» і «Левка» перевірити надійність нового укриття.
Коли група офіцерів Управління 2-Н і Львівського управління МДБ УРСР у супроводі бійців охорони підійшли до помешкання Г. Конюшик, їм двері відчинила Галина Дидик, яка назвалася Стефанією Кулик. Але емдебісти впізнали Галину Дидик і увійшли до будинку. Їй було запропоновано, щоб «Роман Шухевич, який переховується разом з нею, здався і щоб вона посприяла цьому, тоді їм буде збережене життя».
Тим часом емдебісти розпочали розшук в будинку. «Тур», почувши кроки на східцях, вистрілив через дерев’яну перегородку «криївки» і з пістолетом в руках здійснив спробу прориву. При цьому Р. Шухевич пострілом вбив начальника відділення Управління 2-Н МДБ УРСР майора О. Ревенка і збив з ніг полковника В. Фокіна, заступника начальника УМДБ у Львівській області. Але на виході з будинку він був вбитий автоматною чергою.
В записці по «ВЧ», яка 5 березня 1950 р. була терміново надіслана П. Судоплатовим, В. Дроздовим та В. Майструком на ім’я міністра державної безпеки СРСР В. Абакумова і міністра держбезпеки УРСР М. Ковальчука, стисло повідомлялося, що Р. Шухевич «вчинив збройний спротив, відкрив вогонь з автомата» і «не дивлячись на вжиті заходи до захоплення живим, в ході перестрілки був вбитий сержантом 8 CP 10 СП ВВ МДБ». В документі також повідомлялось, що тіло Р.Шухевича було впізнане його сином Юрієм, колишньою зв’язковою Проводу ОУН Катрусею Зарицькою («Монета») та колишнім господарським референтом Проводу ОУН 3. Благим («Шпак»).
Так завершилась довготривала, фактично розпочата з 1944—1945 pp., операція спецслужб Радянського Союзу з ліквідації керівника українського визвольного руху Романа Шухевича. Загибель Р. Шухевича стала непоправною втратою для українського визвольно-революційного руху. З огляду на його авторитет, замінити його на керівних посадах революційного підпілля було практично неможливо. Як справедливо зазначив генерал МДБ П. Судоплатов, «після смерті Шухевича рух спротиву в Західній Україні пішов на спад і незабаром згас». Високий чин МДБ СРСР також визнав, що Р. Шухевич був людиною незвичайної хоробрості, мав досвід конспіративної діяльності і зумів впродовж семи років «займатися активною підривною діяльністю».
Тим часом закордонні організації українського самостійницького руху тривалий час не мали інформації про долю Р. Шухевича. Як згадує в своїй праці Л. Шанковський, широкі маси української еміґрації лише через сім місяців дізналися про загибель керівника націоналістичного підпілля в Україні. А першою в світі повідомила про смерть генерала «Тараса Чупринки» американська агенція «Associated Press» 21 жовтня 1950 р.

05.03.2018.

шухевич-Роман

Поділитися