ХТО ТО ТАКІ ТІ УГОРЦІ-РУСИНИ В ЗАКАРПАТСЬКІЙ ХОЗАРІЇ?

Загибель живого, діяльного і корисного організму викликає в людини біль. Важко прощаємося з липою, у тіні якої ми гралися, і з собакою, до якого звикли. Прикро усвідомлювати, що живе тіло перетворилося на мертве.

Нам відомий великий закон. Знаємо, що винятків нема. Це перехід з одного стану в інший. Сьогодні — це кістки, завтра — вапно, фосфор; сьогодні — це кров, а завтра залізо, вода, сіль проводять своє завдання в лабораторії вічності. Про все це знаємо. Однак відчуваємо, що не все так просто. Нам не байдуже, стоїть у дворі гілляста липа чи колючий будяк. Нам так само не байдуже, виконує на Верховині свою громадську повинність руський народ чи висмоктує там ґрунт хозар, аби потім рушити кудись далі.

Коли б ішлося про те, що на місці одного корисного дерева виросте нове, то ми не були б проти. Тисячоліття приєднало руський організм до тіла угорського народу. Довгий час розвинув наше спільне життя. У нас спільний кровообіг. Ми перейняли один від одного звичаї. Воювали пліч-о-пліч і спільно проливали кров. Спільно зносили життєві біди та негаразди.

Один хозар — чужак. У нього інші, ніж у нас, звичаї. У нього інша мораль, спосіб життя, інша мета і туга. Хозар не живе з народом, а живе з народу. Не їсть ту саму їжу, не виконує ту ж працю. Відрізняється й одягом. У нього відсутні патріотичні почуття. Нема любові до держави. У нього тільки споживацький інстинкт.

Хіба нам однаково, якщо замість гурту гусей залишиться тхір, який гусей винищив? Чи залишаться нам вовки замість отари овець?

З будь-якого погляду: господарського, біологічного, етнічного або національного — мусимо за всяку ціну провести Верховинську акцію. Наголошую, що за всяку ціну. Наголошую ще й із погляду національного.

У нас живе 400 000 русинів. У Галичині два з половиною мільйони. На Буковині півмільйона. У Бессарабії, в Україні та на Поділлі живе 16 мільйонів. Однак сьогодні чи завтра вони будуть асимільовані Росією. Шкіл уже не мають. З урядовими установами на рідній мові спілкуватися вже не можуть. І в побуті домінує російська мова. Залізна рука російської влади своєчасно використала нагоду, коли ще руська самосвідомість не була розвинута, тому сьогодні цілковите зросійщення тамтешніх русинів уже є питанням короткого часу.

Однак галицькі русини посилають депутатів до імперського парламенту. Кількість руських шкіл дорівнює кількості польських шкіл. З чотирьох руських гімназій виходить руська інтелігенція. Особливо школа, інша мова й релігія розвивають інші мрії й особливу політичну організацію. Логіка австрійського політичного життя сприяє тому, що невдовзі читатимемо про руський автономістський рух.

Теперішнім часом немає ніяких ознак, щоб наші русини мали намір приєднатися до галичан. Навпаки. Я не помітив у них навіть натяку на партикуляризм[1]. Я знайшов там лише угорців, що розмовляють по-руськи. Їхню інтелігенцію складають священики та вчителі. Ті — чисті угорці. Їх громадською та родинною мовою є лише угорська мова. Вийшли з угорських шкіл. Одружувалися з інтелігентними угорками. Словом, це угорці з голови до п’ят. Не з політики, не з розрахунку чи опортунізму вони є справжніми угорцями.

Тій інтелігенції можемо сьогодні дякувати, що руський народ почуває себе належним до угорської нації. Щиро радію, що в державних і церковних школах навчальною мовою є угорська, і русин радіє, що його дитина розмовляє угорською мовою, а як сам засвоїть у війську кілька угорських слів, радісно їх повторює, щоб не забути.

Чи треба далі пояснювати, що слід здійснити оборонну акцію ще й із приводу національного? Можна цю справу далі відкладати? Чи можна з цього приводу рахувати кожний крейцер? Хіба можна залишати народ напризволяще, щоб у великому відчаї не став жертвою панслов’янських підбурювачів?

Знати ситуацію й нічого не робити — значило б обтяжити відповідальність нашої доби прокляттям майбутніх століть.

Ось національна ідея готується до того, щоб розвалити нашу країну. Фанатики накинулися на тисячолітній покров Святого Стефана, щоб його розірвати.

Наші сфанатизовані словаки мріють про імперію Сватоплука і хочуть її створити з Моравії, Силезії, Чехії, Галичини та з північної частини Угорщини. Це, звичайно, сон, який годі здійснити, але нас і той сон ослаблює.

Наші сфанатизовані волохи базікають про Дакійську Румунію, яка створилася б із Волощини, Буковини та зі східної Угорщини аж по Тису. Це теж лише сон. Однак він шкодить нашій політичній єдності.

Словенці мріють про Велику Сербію. Хорватія, Сербія, Чорногорія та Далмація розмовляють майже однаковою мовою. Ця мрія вириває на папері з нашої країни великий і цінний шмат землі.

Ми, отже, оточені туманними образами. Наш обрій ясний лише над Сейкельськими горами. Зусібіч охорона нашої країни покладена на ворожі племена, на патріотизм яких не можна розраховувати, які, однак, знаходять в сусідніх державах підтримку своїх прагнень.

За таких обставин найважливішим завданням угорської політики є посилення економічно й інтелектуально того племені, чиї інтереси й почуття зрослися з нашим народом. Маємо все підпорядкувати цьому завданню. Усе наше майбутнє залежить від збереження політичної й культурної єдності.

У віданні цієї політики знаходиться чотириста тисяч прикордонного населення, яке розмовляє по-руськи, однак почуває себе угорцями. І цей народ швидко нищиться чужим імміграційним елементом, який з погляду патріотизму та моралі ненадійний.

На цей час у нас не може бути важливішого завдання, ніж вирвати цих людей, що відчувають себе угорцями, із пазурів нищівного елементу. Щодо мови цих людей, то дати їй можливість злитися з угорською расою.

Не забуваймо, що русин хоче стати угорцем. Своїх дітей він радо посилає до угорської державної або церковної школи. Хто з цього народу виділиться й стане священиком, учителем або чиновником, визнає себе угорцем. І мовою літургії могла би бути угорська мова, коли б влада не боялася своєї тіні та коли б діяла в цій справі з такою народною енергією, з якою звикли державні діячі здобувати славу своєму імені та честь своїй пам’яті.

Аби з русина став угорець, для того треба добре продуманої державної акції, проведеної вміло і з любов’ю. Народ має бути переконаний у тому, що Угорщина є його матір’ю, яка піклується про нього, і він має відчувати безмежну вдячність угорській країні.

Ця акція була розпочата три роки тому і досягла значних успіхів. Засоби й мету цієї акції багато хто неправильно витлумачує. Багато хто чинить це несвідомо і тим спаплюжує громадську думку про неї.

Так, мовчали б і осипали б похвалами людину, яка своє призначення вважала б синекурою[2] і виконувала б своє завдання поверхово. А в жидівський чорний список потрапить кожний, хто спробує визволити нещасний руський народ із хозарського ярма.

Звертаюся до правдолюбності та патріотизму угорців жидівського віросповідання і прошу їх, аби не збилися з пантелику повідомленнями вищезгаданих газет, бо в акції нема й натяку на переслідування жидів, і щоб поміркували, яке величезне значення має ця акція для Угорщини.

400 тисяч душ можна в цьому краї за короткий час мадяризувати! Так, це велике слово. Значення його величезне. Це означало б кількісну перевагу угорської раси. Національне цькування відразу втратило б одну отруйну стрілу.

Угорці жидівського віровизнання мають мене зрозуміти. Я з великою повагою схиляю голову перед релігійним переконанням. Та хіба можемо терпіти, щоб через кілька тисяч зайд, які не є справжніми громадянами і живуть лише з обману, здирства та лихварства, було знищено сотні тисяч наших людей? Потрібна була б крайня релігійна упередженість, щоб заради спокійного,  брудного й грішного гендлювання людей, яких навіть Вагрман назвав сміттям, була припинена розпочата акція, головним завданням якої є мадяризація чотирьохсот тисяч слов’ян.

Спокійно й тихо була започаткована під керівництвом Міністерства землеробства акція, яка вирішить економічне й національне питання. Рух ніде на зачіпає правових інтересів. Акція не проти чесного заробітку. Ніхто нікого не переслідує. Однак відкриває великі перспективи для зміцнення угорської раси.

Чи можемо перепинити шлях такому рухові? Сміливо стверджую, що наша доба не має важливішого історичного та расового завдання. Так само стверджую, що хто в цій акції не заодно з нами, той є ворогом угорської державної думки.

Хай то буде жид чи християнин, бідний чи багатий, — хто торкається прапора цієї акції, щоб його не поцілувати, а забруднити, той повинен відчути повну вагу його держака.

Міклош Барта

На землі хозарів 1917.

lll_reference

Поділитися