ЗАКАРПАТТЯ – ЗЕМЛЯ ХОЗАРІВ. Частина третя

Хозарські фігури

Назвемо цього підтоптаного чоловіка Ґідайло Рапапорт. Він худорлявий. Кафтан брудний. У його вусах і бороді оселилась міль. Він найбагатша людина в окрузі. Фінансові працівники з ним на «ти». Про урядовців говорить, як про знайомих. Хвалиться, що вже бачив і жупана, який прийняв його вітання з усмішкою. У неділю пополудні цілими годинами висиджує у корчмі. Від п’яного русина просить пачку тютюну. П’яний русин — великодушний.

Маєток Рапапорта оцінюють у 160 тисяч крон. Звичайно, починав він від коробочки сірників. Більшість його жертв живе в Бразилії. Звичайно, якщо живі. Надіймося на краще — що не живуть. Його нерухоме майно — кілька будинків, садів, кілька парцел поля. Ціна тому всьому біля 30 тисяч крон. З того платить податок. Важко це робить, але мусить.

Не може зрозуміти, на якій підставі держава ділиться з ним? Завжди точно вичікує, коли дійде справа до екзекуції[1]. «Прошу, — каже екзекуторові. — Я бідний чоловік, таж ви бачите, пане». Житло, льох, усе порожнє.

У приміщенні забиті в землю колики, чотири лати, прикріплені до коликів, кілька дощок, на них сінник, ковдра, що розлазиться, велика, як подушка, жирна пляма на матраці. Це така в нього постіль. Такі й інші меблі.

Коли б у тій схованці не жила людина, поселився б там тхір і почувався б там удома.

Екзекутор не знайде жодну заставу. Хозар надіється, що колись податки будуть йому відмінені, тому плату відкладає з року в рік. Думав, що державі скоріш обридне постійна екзекуція, аніж йому — несплата податків.

Проте одного разу йому це дорого обійшлося. Спритний староста зняв у коридорі повішений кафтан. Він був уже страшенно подертий, латка на латці.

— Ачей хочете віднести, пане старосто, такий подертий кафтан?

— Так, я його заберу.

— Скажіть, будь ласка, що з ним будете чинити в податковій інспекції?

— На щось він згодиться.

— Але, прошу ласкаво, я його навмисне вивісив на повітря, щоб на ньому наїлися горобці та ластівки.

— Вони ганчірки не їдять.

— Проте вошей їдять. А в цьому кафтані є їх стільки, що вся податкова інспекція від нього завошивіє.

— А я таки заберу його, — і почав пакувати кафтан.

У ту ж мить до нього прискочив Ґідайла, вирвав йому з рук кафтан, вийняв з нього гаманець, а з гаманця — тисячну банкноту і подав його екзекуторові.

— Дайте мені підтвердження, пане екзекуторе!

До самої смерті буде переконаний, що з ним повелися несправедливо й насильно.

Другого дня звернувся до відповідального урядовця й вимагав, щоб для його особи був призначений окремий староста. Значить, персональний староста, який би піклувався тільки його справами. Обґрунтував своє прохання тим, що має такий маєток, як усе село разом узяте. Якщо належить селу староста, то належить і йому. Готовий навіть платити йому. З тією метою й заставу внесе.  У нього багато боржників, що не сплачують борг, тому потребує спеціального старосту. Тільки застерігає, що в час, коли той староста не був би зайнятий службовими справами, мав би запрягати й водити до коваля підковувати коней, які брикаються.

Таке в Ґідайла Рапапорта поняття про громадянське право.

Сендер Ґотесман вічно ворогує із Зеліґом Кацем. Первісну причину ворогування не знаю. Та коли Ґотесман почує згадку про Зеліґа, зблідне, як труп, а почує Кац ім’я Сендера, стає навіженим.

Це такі стосунки, як між Монтеккі й Капулетті. Один Джелоф, а другий Джібелін.

Коли б ці двоє жили в тринадцятому столітті в Британії, то Ґотесман приєднався б до табору «білих троянд». Про їх ворогування люди розповідають легенди. Є безліч різних інтриг, скарг, обманів, пасток, які ставили один на одного. Одна незвичайна пастка пояснить нам стан справи.

Одного літнього дня пополудні якийсь фінансовий працівник повідомив Зеліґа Каца, що отримав секретне донесення, ніби в льоху він тримає контрабандний спирт. Такому повідомленню нічого дивуватися. Маємо змиритися з тим, що кожний маєтніший хозар  має в управлінні свою людину. Суддя, завідувач податкового відділу та всі інші начальники можуть контролювати, перевіряти, та все намарно. Нічого не дізнаються. Але хтось таки є. Цей чи той хозар скрізь має свою людину.

Зеліґ Кац замислився. Анонімне донесення проти нього? У цьому може бути замішаний лише Ґотесман. Що мав би бути спирт у моєму льоху? То все-таки не буде Ґотесман. Таж він добре знає, що в моєму льоху немає контрабандного спирту. Ґотесман уже давно полічив волосся на моїй голові. Сам ліпше не знаю, що маю, а чого не маю. А все ж таки поміркуймо. Того тижня був Ґотесман на другому боці (в Польщі). Привіз дерево. Міг привезти шість кругляків, а привіз лише чотири. Вантаж проте був важкий. За каменем (Веречанський пам’ятник) з підводою застряг і Кнопер позичв йому ще одного коня.

Постриваймо. Ті чотири деревини не могли бути дуже важкими. Там було ще щось. Го-го-го, Ґотесмане, ти привіз не лише деревини, але й контрабандний спирт. А сьогодні ти зробив донос на мене, хоча добре знаєш, що в моєму льоху спирту немає. Розумію тебе. Ти хочеш контрабандний спирт внести до мого льоху, а тоді привести туди фінансового інспектора!

Зеліґу Кацеві полегшало. Розгадав тяжкий ребус. Швидкими кроками поспішав до старости.

— Пане старосто, чи хочете купити теля?

— За 12 золотих дорогувато.

— Хочете його задарма?

— Я вас не розумію.

— Кажу, що задарма. А що кажу, то святе. Зовсім задарма.

— То що тоді хочеш, Зеліґу? — спитав староста.

— Нічого не хочу. Хочу, аби ви прийшли до мене й сіли на дерево.

— А що далі?

— Потім запалите собі піпу[2]. Тут маєте дві пачки тютюну. Сірники маєте? І то вам дам.

— А далі?

— Далі — нічого. Як догорить, напхаєте піпу і знову запалите. Візьмете з собою одного радника. Той теж най запалить піпу — я й для нього приготував тютюн.

— Говори вже, Каце!

— Сядете, закурите й будете чекати. Спостерігати вулицю. Коли б хтось приходив, замовкнете. Будете дивитися на ворота. Коли б хтось зайшов, мовчіть. Будете дивитися, що чинить той «хтось». Ви — ані слова, мовчіть. Те, що побачите, розповісте тому, хто буде вас питати. Добре?

— Добре.

Ніч була тиха, місячна. Десь опівночі поволі відчиняються ворота в Зеліґа Каца. Хтось котить перед собою невелику бочку. Староста впізнав Ґотесмана. І радник його впізнав. Кац мав добре передчуття, він — ясновидець.

         Ґотесман докотив бочку аж до льоху. Вийняв з кишені в’язку відмикачок. Старостова люлька вигасла. Після уважного випробування замок відкривається. Зеліґ, що дивиться на це через вікно, від радості аж труситься. Бочка котиться по сходах додолу, а з нею на хвилину в льоху зникає й Ґотесман.

Зеліґ не перестає трястися. Безшумно з льоху вилізає Ґотесман, наче якийсь великий цвіркун. Оглядається. Нікого. Зачиняє двері, повертає в замку відмикачем. Протягується, аж йому в хребті хруснуло. Перед ним пробіг щур. Злякався щура. Знову оглядається. Щось бурмоче. Певно, дякує панові ночі й відходить.

— Те теля, пане старосто, можете взяти.

— Ще встигнемо.

Уранці прибула комісія разом із Ґотесманом як спеціалістом.

— У льоху є контрабандний спирт.

— Нема.

— Подивимося.

— Прошу, тут ключ.

— Скільки бочок спирту маєте?

— Три. Усього 12 гектолітрів. На кожній бочці є мукачівська марка. Я звідти їх привіз. Маю на це підтвердження.

Комісія зайшла до льоху.

— Однак тут є чотири бочки, а не три.

— Чотири бочки, wie heist[3], чотири бочки? Я маю лише три.

— Одна, дві, три, чотири.

Кац пошкріб голову. Він знав лише про три. Перевіряють вміст бочок. У трьох бочках знайшли 12 гектолітрів. У четвертій бочці — 140 літрів.

— Якщо ви в Мукачеві взяли 12 гектолітрів, то звідки взявся цей спирт?

— То я не знаю. Це, мабуть, спричинили якісь чари.

— Маєте рахунок на ці 140 літрів?

— Не маю.

— То є контрабандний спирт!

— So war ich leb[4], не займаюся контрабандою.

— Доведіть, звідки взяли.

— На мою душу — це не контрабанда.

— Але ж це контрабандний спирт, – каже Ґотесман. Зеліґ роздратований.

— Звідки ви, спеціалісте, знаєте що то контрабандний спирт?

— Звідки знаю? Я покажу, звідки знаю. Дайте ту лампу.

Лампа освітлює інкриміновану бочку. Ґотесман проглядає бочку й нарешті каже:

— Звідки знаю? Отже, знаю. Тут є клеймо. Я. Н. Д. це спирт із спиртового заводу Янкеля Натана з Долини. Я — Янкель, Н — Натан, Д — Долина.

У цій хвилині Ґотесман почував себе полководцем, який виграв битву.

Зеліґ заперечує. Ґотесман звинувачує. Зеліґові прийшла в голову рятівна думка і він сказав:

— Це правда, що мукачівський спирт має 79 градусів?

—  Правда. — відказує Ґотесман.

— А правда, що спирт із Долини має лише 76 градусів?

— Так, —  відповідає Ґотесман.

— Тоді ми його зміряємо. Якщо має 79, тоді він мукачівський і не є контрабандним; якщо має 76, тоді він з Долини.

— Правильно, зміряємо його, — каже з диявольською посмішкою Ґотесман.

Вимірювання показує 76 градусів. Ґотесман поспішає з протоколом. Протоколярно засвідчується, що спирт у малій бочці —  контрабандний товар. Ґотесман як спеціаліст проголошує:

— Можу присягнути, що спирт контрабандний, — і подивився на Зеліґа нищівним поглядом.

Зеліґ Кац у ту хвилину випрямляється, гостро дивиться в очі Ґотесмана і каже:

— Можеш присягнути на Єгову, що то контрабандний спирт?

— Присягаю.

— Про те, що твердиш, будеш жалкувати й заперечувати.

— Не буду шкодувати. Це правда. Ніколи не буду це заперечувати.

— Повтори ще раз, що тут контрабандний товар.

— Можу це повторити й сто разів: це контрабандний товар.

— Але не я дістав його контрабандою, а ти!

Ґотесман і фінансові працівники зареготали. Староста і радник, які були німими свідками розслідування, вийшли наперед. Староста каже:

— Я вночі бачив, як Ґотесман вкотив бочку до льоха Каца. Бачив це й радник. Ми з ним разом сиділи на дровах.

Ґотесман програв битву й був покараний.

Ця подія сталася у селі Гукливе й вона повністю правдива.

Скільки в цьому кумедному випадку кмітливості, підступності, лукавства, хитрості, яка відвага і впевненість!

Якщо такий народ оточує руських хліборобів, то що станеться з ними без охорони? Як би міг протистояти цим людям, які скрізь розставляють тенета?

Як може оборонятися проти лукавства, проти підступності? Хіба не був би цей народ кинутий напризволяще користолюбцям, шкурникам, коли б держава не сприяла його охороні й не надала руку допомоги?

Міклош Барта

На землі хозарів 1917.

[1] Екзекуція (лат.) – виконання судового чи адміністративного вироку про стягнення боргу, податку і т. ін.

[2] Піпа (угор.) – люлька.

[3] Що значить (ідиш).

[4] Щоб я так жив (ідиш).

7-41

Поділитися