Про війну і воїнів

ПРО
ВІЙНУ І ВОЇНІВ

Фрідріх
Ніцше

 

Ми
пощади не чекаємо ні від ворогів наших найкра­щих, ані від тих, кого ми
всією душею любимо. Тож дозвольте сказати вам правду!

Брати
мої у війні! Я люблю вас усією душею; я був і є вам рівня. А крім того, я ваш
найкращий ворог. Тож дозвольте сказати вам правду!

Я
знаю про ненависть і заздрощі у ваших сер­цях. Щоб позбутися ненависті й
заздрощів, вам бракує величі. Тож будьте доволі великі, щоб не соромитися самих
себе.

А
якщо ви не можете стати подвижниками піз­нання, то будьте принаймні його
вояками. Бо вони — супутники і попередники цього
подвижництва.

Я
бачу багато солдатів — хотілося б мені бачити багато воїнів! В однострої
одноманітно вони одягне­ні — хай же не буде одноманітне те, що вони під
одностроями ховають!

Будьте
тими, чий погляд завжди шукає ворога — свого ворога. А в декого з вас проглядає
ненависть із першого погляду.

Свого
ворога шукайте, свою війну ведіть, війну за свої думки! І якщо ваша думка не
вистоїть, то й тоді ваша чесність повинна святкувати
перемогу!

Любіть
мир, як те, що породжує нові війни. А ко­роткий мир ще більше, ніж
тривалий.

Я
закликаю вас не до праці, а до боротьби. Я за­кликаю вас не до миру, а до
перемоги. Хай вашою працею буде борня, а мир — вашою
перемогою!

Можна
мовчати й сидіти тихо лише тоді, коли є стріли і лук,— інакше панують балачки і
чвари. Хай буде ваш мир перемогою!

Ви
кажете, що добра справа навіть війну освячує? А я вам кажу: то добра війна, коли
вона будь-яку справу освячує.

Війна
і мужність звершили більше великих справ, аніж любов до ближнього. Не співчуття
ваше, а ваша хоробрість рятувала досі знедолених.

«Що
добре?» — питаєте ви.— Добре бути хороб­рим. Нехай малі дівчатка кажуть:
«Добре те, що миле і водночас зворушливе».

Вас
називають безсердечними — та серце у вас справжнє, і я люблю вашу сором`язливу
сердеч­ність. Ви соромитесь надміру своїх почуттів, інші соромляться їхніх
недомірків.

Ви
потворні? Що ж, брати мої! Закутайтесь у ве­лич, цю мантію
потворного!

Коли
ваша душа стає великою, вона робиться
зухва­лою,
а у вашій величі — злість. Я вас
знаю.

Прийшовши
до злості, зустрічаються зухвалий і не­долугий. Та вони не розуміють один
одного. Я вас
знаю.

Вороги
ваші мають бути гідні ненависті, а не самої зневаги. Своїм ворогом ви повинні
пишатися — тоді успіхи вашого ворога будуть і вашими
успіхами.

Непослух
— це доблесть раба. Вашою доблестю хай буде послух! Навіть ваші веління нехай
будуть послухом!

Доброму
воїнові «ти повинен» звучить приємніше, ніж «я хочу». І все, що ви любите, ви
повинні спершу повеліти собі.

Ваша
любов до життя хай буде любов`ю до вашої найвищої надії — а цією найвищою надією
хай буде найвища думка життя!

Але
вашу найвищу думку нехай звелю вам я — і вона прозвучить: людина — це те, що
слід подолати!

Отже,
живіть своїм життям послуху і війни! Яка користь у довгому житті! Який воїн
схоче, щоб його пощадили!

Я
не щаджу вас, я люблю вас всією
душею, брати мої у війні!

Так
казав Заратустра.

http://unaunso.org

 ys-VFTH5fZQ

Поділитися