НЕ ЗАБУДЕМО, НЕ ПРОСТИМО: БАТУРИНСЬКА ТРАГЕДІЯ…

 Після розгрому військом шведського короля Карла ХІІ Саксонії та зречення саксонським курфюрстом Фридрихом Августом польського престолу (правив як Август ІІ) перед Карлом залишався останній із його супротивників у війні, Московська держава. Оскільки московський цар Петро І наполягав на утриманні захопленої на початку війни Інгерманландії, де він почав будувати свою нову столицю, Санкт-Петербург, Карл поставив за мету зустрітися із військом Петра у генеральній битві, розгромити й покласти край московській агресії проти Швеції. Петро натомість вдався до тактики «спаленої землі», уникаючи рішучого зіткнення. До такого плану ведення військової кампанії проти шведів Петро остаточно схилився під час перебування у Жовкві з грудня 1706 року до квітня 1707 року. У квітні 1707 року у Жовкві відбулася зустріч гетьмана Івана Мазепи із царем, так що гетьман був добре знайомий із цим планом і знав, що загрожує тим теренам, на яких будуть точитися бойові дії проти війська короля Карла.

  План Петра призвів до несподіваного для його автора результату. Вихід із стратегічного тупика шведський король побачив у до того кволо біжучих перемовах із гетьманом Мазепою про перехід останнього на бік Швеції. У жовтні 1708 шведське військо, що до того вело бойові дії на кордоні Великого Князівства Литовського і Московської держави, раптовим маршем рушило на південь, до Гетьманщини. Карл мав на меті скористатися із запасів провізії, накопичених Мазепою у містах Гетьманщини, і особливо у своїй столиці, Батурині, а також долучити до свого війська начебто обіцяних Мазепою 30 тисяч козаків. Такий розвиток подій був повною несподіванкою для гетьмана. Плани про порозуміння із шведами тримався в великій таємниці, Гетьманщина готувалася до відпору наступу шведів, з якими козаки воювали вже вісім років. Сім із десяти козацьких полків воювали проти шведів та союзних ним військ нового польського короля Станіслава Лещинського за межами Гетьманщини. З урахуванням безпосередньо підпорядкованих Мазепі 3 компанійських і 4 сердюцьких полків він міг, як вважається, безпосередньо розраховувати приблизно на 7 тисяч війська.

  24 жовтня (4 листопада) 1708 шведське військо підійшло до Новгорода Сіверського на Десні, і в той же день гетьман із загоном 4 чи 5 тисяч козаків вирушив на з’єднання з Карлом. У Батурині залишилася 2-3-тисячна залога (деякі дослідники оцінюють її розмір до 8 тисяч), що складалася з козаків 2-4 (за різними даними) сердюцьких полків, а також частини козаків Миргородського, Прилуцького й Лубенського полків. На чолі залоги гетьман поставив сердюцького полковника Дмитра Чечеля, його заступником осавула артилерії Фридріха фон Кеніґсека.

  Батуринська фортеця складалася з невеликої цитаделі та дерево-земляних укріплень, що оточували місто: стіни з ровом та шести веж-бастіонів. На стінах стояло до 70 гармат. Міські магазини зберігали великі запаси зерна, амуніції, пороху. Населення Батурина (разом з передмістями) сягало 3-4 тисяч (найвища оцінка – до 7-8 тисяч), також до міста на захист напевно зійшлися мешканці навколишніх сел. Троє міських воріт було заблоковано (засипано землею), незаблокованими залишилися ворота з боку р.Сейм. Важко з певністю сказати, наскільки добрим був стан фортеці, бо Мазепі закидали (в тому числі в доносі Кочубея й Іскри), що начебто він навмисне тримає укріплення Батурина в поганому стані.

  25 чи 26 жовтня (5 чи 6 листопада) Меншиков з невеликим загоном прибув до Батурина та запропонував Чечелю посилити залогу московським військом, але отримав відмову і узнав, що гетьмана у Батурині нема. Меншиков залишив частину кіноти спостерігати за містом, а сам повернувся до мoсковського війська, що боронило рубіж Десни, з яким був сам цар Петро. Дорогою Меншиков узнав від козаків, що покинули Мазепу, дізнавшись про його плани, що гетьман перейшов до шведів. 28 жовтня (8 листопада) цар Петро видав маніфест про «зраду Мазепи» і наказав Меншикову зайняти Батурин.

  31 жовтня (11 листопада) 1708 Меншиков на чолі 14 драгунських і кількох піхотних полків (разом 15-20 тисяч війська – російські дослідники часом занижують кількість московського війська до 6 тисяч) підійшов до р.Сейм напроти Батурина, але переправу через Сейм було розібрано. В тойже день шведському війську вдалося захопити плацдарм на південному березі Десни, і армія Карла ХІІ почала переправу, відтіснюючи московське військо. В ніч на 1 (12) листопада до Батурина пробрався гонець від гетьмана із звіскою, що шведи скоро прибудуть. Того ж дня цар Петро написав у листі до Меншикова, щоб той, як є можливість, «закінчував» з Батурином, а як ні, то щоб відступав, бо шведи вже в 4 милях від міста. Меншиков прийняв рішення будь-що взяти Батурин.

  Точний перебіг подій зараз встановити важко. Не збереглося офіційного опису з московського боку (російський дослідник В. Артамонов знайшов у шведському архіві опис, який він вважає складеним за спогадами Меншикова для офіційної історії війни, але за невідомої причини не увійшовший до неї), а згадки в інших джерелах чи уривчасті та неповні, чи пізні. Точно відомо, що 2 (13) листопада цар Петро вже отримав від Меншикова повідомлення про взяття Батурина нібито малим коштом, і з тону його відповіді Меншикову ясно, що це величезна й приємна несподіванка.  Такою ж, але неприємною, несподіванкою падіння Батурина стало для шведів та для гетьмана, і тоді ж виникла чутка (збережена у щоденнику протестантського священника з Угорщини Даніеля Крмана, що подорожував із шведським військом) що Батурин було взято через зраду «гетьманського слуги». Набагато пізніша «Історія Русів» звинувачує у зраді наказного прилуцького полковника Івана Носа, який начебто через слугу передав Меншикову звістку про таємний хід до фортеці. Крім того, козаки прилуцького полку нібито навмисне стріляли поверх голів нападників. Ніс справді був невдовзі нагороджений царським указом «за вірність», але більше згадок про його «зраду» не знайдено. Також нема згадок, що переможці помилували начебто допомігших їм прилуцьких козаків.

  Тим часом вже згадуваний опис штурму Батурина говорить про те, що вдень 1 (12) листопада Меншиков наказав поставити гармати (за штатом 14 драгунських полків мали разом 28 польових гармат і 28 мортир, піхотні полки також мали свою артилерію) напроти міських стін (вірогідно навпроти Конотопських воріт) щоб зробити пролом. Оборонці відповідали гарматним вогнем, від якого почалися пожежі в передмістях. Є інші свідчення, що підтверджують штурм 1 (12) листопада, хоча й не згоджуються, чи був він відбитий (наприклад, «Історія Русів»), чи досяг успіху (епізод історії Великої Північної війни, укладеної Даніелем Дефо та складений за спогадами англійського офіцера, що служив найманцем у московському війську). Опис із шведського архіву твердить, що Батурин було взято під час другого штурму в ніч на 2 (13) листопада, ударом з боку незаблокованих воріт, що виходили на Сейм, тоді як захисники кинулися відбивати демонстраційну атаку з протилежного боку фортеці. На початку атаки осавул Кеніґсек був тяжко поранений і не мав змоги організувати відсіч. За багатьма свідченнями, штурм і взяття Батурина зайняли дві години. Вся залога, що попала в полон, була страчена на місці, за винятком старшин, яких стратили в інших містах після тортур, в тому числі смертельно пораненого Кеніґсека (хоча іноді вказується, що він помер від ран). Про втрати нападників точно невідомо: листи цара Петра кажуть про те, що Батурин було взято «легко»; в той же час шведська листівка 1708 року каже про те, що Меншиков втратив 2 тисячі війська. Поведінка нападників у стінах фортеці скоріше свідчить про важкий штурм та сильні втрати, за які солдати хотіли помститися на кожному, хто трапився під руку.

  Батурин під час штурму було жорстоко сплюндровано. Московські солдати дірвалися до запасів вина й влаштували різанину мешканців міста, про яку пишуть тогочасні літописи (Лизогубівський, Чернігівський, Могилівський). Частині залоги (за деякими повідомленнями до 1000 козаків включаючи коменданта Чечеля – пізніше виданого на тортури та страту його кумом, у якого він попросив притулку переночувати) та жителів вдалося втекти, хоча є згадки про те, що багато людей потонуло, переправляючись через Сейм. Лизогубівський літопис стверджує, що Меншиков начебто наказав послати «витрублєніє» (тобто сигнал сурмами) «престать от кровопролитія», і якимось мирним жителям дав письмовий наказ, щоб його солдати не чіпали їх. В той же час літопис вказує, що ці накази Меншикова були зневажені п’яними солдатами, та й жителі боялися виходити із своїх сховок у будинках і льохах, де велика кількість задихнулася від диму пожеж, що почалися у місті. Дослідники, аналізуючи опис Батурина 1726 року, зробили висновок, що із близько 1000 дворів, що були в місті перед погромом, приблизно через 20 років уціліло 40% (але в цих сім’ях теж напевно були вбиті під час штурму). Точної кількості загиблих встановити не можна, але навіть мінімальна оцінка загиблих мирних жителів не може бути нижчою від 2 тисяч, а напевно була більшою, і включала жінок, дітей, стариків. Археологічні розкопки Батурина виявили значну кількість людських останків різного віку й статі із слідами насильницької смерті, та сліди великої пожежі у шарі, що відповідає початку ХVIII століття.

  Перемога в Батурині була отримана Меншиковим дуже вчасно, бо вже 3 (14) листопада 1708 все шведське військо переправилося через Десну. Цар Петро написав Меншикову вчинити на власний розсуд, боронити Батурин, як є така можливість, або спалити, як можливості немає. У іншому листі цар наказав спалити місто в знак покарання за вчинений опір. Оскільки Батурин вже постраждав під час штурму (і можливо не був в доброму стані ще перед штурмом), Меншиков наказав спалити все місто, вивізши перед тим архів і скарби Мазепи, сорок гармат (інші було підірвано) та амуніцію й порох, які можна було забрати.

Звістки про побоїще в Батурині, особливо про винищення мирних жителів, із жінками й дітьми включно, широко розповсюдилися як в Україні, так і за її межами. Гетьман Мазепа вже 8 (19) листопада 1708 на власні очі побачив, на що перетворилася його столиця. «Чернігівський літопис» пише: «ревно плакал по Батурину Мазепа», і майже такими ж словами казав на допиті схоплений в полон козацький сотник Корній Савин: «Мазепа, видя, что Батурин разорен, зело плакал.» Описи знищеного Батурина зберегли у своїх листах чи щоденниках числені очевидці із шведської армії. Мазепа наводив долю Батурина  як приклад московських злочинів проти України у своїх зверненнях до народу, причому новообраний гетьман Скоропадський був змушений прямо спростовувати ці закиди Мазепи у власних відозвах.  Польські газети майже одразу написали про жорстокі муки, яким московське військо піддало мирних жителів, але тут важко відділити правду від фантазій. Навіть якщо батуринська різанина не була спланована заздалегідь, цар Петро охоче скористався нею, бо в його листах до комендантів інших українських залог обов’язково згадується доля Батурина як така, що чекає на тих, хто буде ставити опір московському війську.

  Думка, що взяття Батурина визначило наперед невдачу походу шведської армії Карла ХІІ на Московське царство, навряд чи вірна. Хоча збіжжя й амуніція, заготовлені в Батурині, й полегшили б стан шведів під час незвично суворої зими 1708-09, вони б ніяк не наблизили стратегічну мету  Карла розгромити московське військо в генеральній битві. Фактично знищення Батурина стало ще одним, хай і найтрагічнішим, епізодом «стратегії випаленої землі», застосованої царем Петром у війні із Швецією.

  Трагедія Батурина була політизована, як вказано, від самої події. Оцінки її розходяться навіть більш як через 300 років після неї, коли російські автори всіляко намагаються чи то прималити її розмах, чи виправдати дії московського війська. З іншого боку, нерідко можна знайти українські книги чи статті, де Батурин називається прикладом «геноциду», і де наводяться завищені оцінки жертв та некритично повторюються свідоцтва пізніх чи непевних джерел щодо трагедії.

Андрій Галушка, незалежний дослідник, Лондон

Іван_Богун_-_полковник_Вінницький

 

Поділитися