ЗАГОНИ ТЕОНОМІЇ – ХІТ НАЦІЇ


ЗАГОНИ ТЕОНОМІЇ – ХІТ
НАЦІЇ


 


Нація – це завжди
інтенція, проект скерований в майбутнє, різновид політико-етнічної церкви і
відповідного релігійно-метафізичного месіанства. Поза партіями, формами чи
організаціями Нація вже є живою передумовою і практикою трансцендування власної
позаматеріальності й винят­ковості. Нація – це діалог з Абсолютом, містичне
звернення до Нього, а спеціальні жрецькі організації і загони всередині нації
можуть бути лише осердям кристалізації цих інтенцій і служити своєрідними
сервісн­ими центрами облаштування цього небуденного діалогу згідно з
відповід­ним Ритуалом, що забезпечить зворотній зв’язок, тривкість і належну
глибину. Ці спецгрупи не обов’язково мусять бути взаємопов’язані, хай краще
будуть дисперсні, це уможливить їх ширення на інші народи з метою долучення до
духовної конфедерації довкола Києва.


  В деталях варто говорити не про саму
інсталяцію нашого Ритуалу, а про його концепцію, техніку місце, підбір
жертовного матеріалу, а також про естетично-філософське обґрунтування приходу
відчуття витонченості Вашого екзистування і циклічного очищення від зужитих
симулякрів.


Ритуал в`яже вашу і чужу
плоть спільним імплікативним інтимним зв’язком жертвопринесення, переступаючи
через безліч профанічних причинно-наслідкових ступенів сущого. Ритуал – глибинна
творча енергія проявлення Вашої індивідуації, іншої крім неї просто не просто
існує, ритуал вводиться по справжньому вглиб, сягаючи за видимість речей, в
простір зовсім нового чуттєвого пересічення з іншими учасниками Гри, які до вас
приєднуються – в якості жертві, або співучасників. Вас обійме і закрутить
ритуальність самого Світла, і тоді, в прорваній розщелині буденної свідомості
відкриються небачені обрії, Ви зануритесь в незнані досі світи, випірнаючи до
зірок тугий спротив матерії буде подоланою, і з її розчепірених коконів вилетять
– багряні багато крильці!.. Вас об’єднає в ритуальну Гру смак крові
концепції…


Обрані втаємничені
досягнуть вивершення безкінечних мандрів, щоб позначитись в нічному вереску
цвіркунів, запахах землі, в досвіді не­стерпної ясності, що вияскравлює
зворотній бік речей, і відчуєте, нарешті, як нічний метелик огортає долонею твій
прохолодний череп, віднайшовши рівновагу в присутності демонів і численних
богів…


Ви повинні відчути
самотність перед лицем Абсолюту – для єднання з ним. Відкриття повторення сущого
– неповторно-ритуальне, це луна, якою відкривається провісна парність
конкуруючого багатобожжя, зумовлена ритуальною залежністю, вона – фокус крізь
який висвітлено: Я тут вже був! Принада велич цього місця містичного зяяння в
тому, що воно невипадкове, тут вічність, – простір розрізнення крайнього духу і
плоті, змикається, і жертовна девіація виклику абсурду повторення втягує в
універсальну Гру метаморфоз ритуалів, їх розпросторення періодичне, конвергенція
відбувається лише в точці ейдетичного зяяння, що дає новий видриск чуттєвості
плоті – і серію вибухаючих світових біфуркацій! – під знаком індивідуалізму,
який утримує і тим самій заперечує множинність світів фізичних
подій…


 


* *
*


Це місце – ритуальний
Центр завихрення багатоголосого відгомону світів, ритуали ж – гра винятку в
багатоповерховому порядку, де кінець перегукується з початком, і кожен щабель
світової гри обіймає попередні, але найвищим є метарівень, де Слово і
означуваний ним образ, вершина і лоно – змикаються!


 


* *
*


Жертвопринесення – це і
є той структурний центр позачасової вершинної Гри, лімби священного ставу, над
яким сходять незнані зорі – як очі рисі в очеретах. Сюди, в забіч проникають
могутні підземні корені, – вони втинаються і тріпочуть, шукаючи достойний харч,
жертовну свіжість розлупаної першоплоті, вже відчутної на дотик, тут розташуємо
Церкву Теономії, центр очищувальних омовінь кров’ю і вівтар загравань з
абсурдністю повторюваного світу…


* *
*


Колись, в бур’янах
дитинства, на березі цього ставу, твоє ще не назване “Я” заклало свій ритуал
перевершення циклічного потоку, шляхом простого відлуння протиставило собі і для
себе сущу ідею повернення, до Себе Вищого, що зрідка безпосередньо порушує цю
світову рівновагу і вно­сить в неї елемент Гри і містерії, маніфестуючи Себе
як усе проникну трансцендентність, і лише обраним, що через них промовляє Дух,
Він являє Себе як Особу – згідно конкретної екзистенціальної ситуації та її
вимог. Через віки і світ приходить Він пізнати і визволити Своїх, піднести на
щабель іншої, надлюдської чуттєвості!..


 


* *
*


 Жертовна девіація – це вартісний акт
комунікації, майстерна повнява соку світу, що стікає вглиб і наповнює вщерть –
оральну Самість, всепоглинаючу форму всіх форм, карколомне Осердя обертання кола
всієї чуттєвості мікро – і макрокосмосу, що стремить до андрогінного сяючого
центру. Це відкриття хрещатого лона хлані чуттєвості, де сублімінальні ритуали
втрачають свій мирний вигляд, вони множаться механічно і поглинають один одного,
вони стають – самою плоттю розверстого світу! – допоки вогонь і вода знову не
стануть – єдині, з прощальним помахом вінчальної самоофіри сокровенного
Купальця, що манить вас в глибини свого лотосного ставу, де сходяться всі
лінгами повстримності, а потім віддаляються, танцюючи, і не каже вам –
прощавайте бо в лоні не розчиняються, ним стають – розтуливши коліна, навзнак
лежачи на гойдливому денці каное часу…


 


* *
*


Наш еліптичний ритуал
провадить до крайнього надіндивідуального витоку – стану Вищої Свідомості
Старого Стану. Це тут екстатичне Слово зливається з Світлом в блаженній над
чуттєвості Гри хрещатого лона халані, що всіх поглинає, в перевершенні
попередніх вигадливих ритуалів, і вживлюється – в їхню розверсту сяючу
плоть!..


 


* *
*


Кола обертання енергії в
єдиному тілі – трансцендентні розваги Вищої Особи, Слово і є віссю наростаючої
плоті почуттів, і плоть підноситься і виповнює м’язисті сині язики чуттєвостей…
І лілові язики полум’я відбираються все ближче – дати назву поки що безіменному
почуттю, вони огортають його, видряпуючись один на одного – як клубок гадюк, щоб
пригорнутись до дзюркотливого витоку всіх таїн: в затишку і прихистку
найкрихкіших скляних струменів розкривається вінець зяючої жертовної плоті,
беззубо вона скалиться – бо коренева піхва її ще не
висякла!..


 


* *
*


Культурний знак найвищої
якості – ця онтологічна гра з ритуалами. Ритуали – лабіринт знаків де
непізнаваного принципово, до того, що перебуває поза дискурсом мови. І наша
профетична метафора розгортає ігровий, онтологічно гіпермістеріальний проект.
Природа ритуалу – статева, в ній містяться знаки надісторичною і вже
надлюдського масштабу повернення до синестетичного витоку. Адже статеве тяжіє до
безодні, а не до якихось земних вершин. Стать шукав не протилежної, а всієї
статі і плоті, щоб охопити і поглинути. Саме це і роблять найдревніші ритуали. І
це сходження в безодню є вихід за межі тілеснос­ті, і єдина відома нам
неформальна комунікація – це відгомін власного дна, власної безодні –
танато-діонісійської. Там відбувається хитроумність, софійність Гри – в
підставлянні іншого, в проникненні в його проникнення, і – використання,
використаним ж залишається відчай повторення, Вічного Повторення… насолода Гри –
в блаженній надчуттєвості хлані, що всіх поглинає – в перевершені попередніх
вигадливих ритуалів і вживлянні в їхню розверсту сяючу плоть!..


Анатолій
Щербатюк

Поділитися