З минулого


З минулого



14 березня ц. р. минає сорок років з часу однієї курйозної
публікації, що мала місце на сторінках газети „Радянська Україна”. Ця щоденна
газета була центральним друкованим органом ЦК КПУ. І все, що друкувалось у ті
часи на сторінках партійної преси проходило жорстку цензуру. Найменший „ляп”,
допущений з вини коректорів, був приводом до серйозних партійних „розборок” з
оголошенням, як мінімум, догани співробітникам редакції, як це мало місце в
Тернополі, коли в обласній партійній газеті „Вільне життя” замість „знищувати
гризунів” надрукували „знищувати грузинів”. У сталінські часи доганою б не
обмежились.


Але проти „Радянської України” було вчинено справжню диверсію,
за яку поплатився посадою, а можливо і чимось більшим відповідальний редактор
газети Ю. Заруба. Подальша його доля мені невідома. З бібліотек було вилучено
всі примірники газети за 14 березня. Проте, все по порядку.


До редакції „Радянської України” надійшов лист з далекої
капіталістичної Канади. Автор листа, такий собі Петро Собків просить надрукувати
свого вірша в радянській газеті, щоб присоромити скептиків, які відмовляли його
від такого вчинку. Мовляв його „вірша не вмістить радянська газета, бо в ньому
згадується слово „Україна”.


В коротенькій редакторській анотації вірш визнано не зовсім
„досконалим з точки зору літературної майстерності”. Але таким, що „має іншу –
не меншу – громадянську цінність”. І далі за текстом: „Мерзенна купка
українських буржуазних націоналістів, що отаборилась за океаном, воліла б
довести, ніби тих, хто живе зараз далеко від рідної країни, віддаляє від неї не
тільки вир океану, а й прірва незгод і ненависті, недовір’я і неприйняття. Це
далеко не так. Усім добре відомо, що переважна більшість українців за океаном у
своїх думках і серцях – підчас з тугою, а підчас із сподіванням – несуть образ
дорогого їх серцеві краю, що вони з радістю й надією стежать за зростанням і
успіхами Радянської України, незмінно лишаючись нашими щирими прихильниками і
друзями, і що ніяким брехням не під силу здолати силу цих почуттів. Саме про це
свідчить також і лист та вірш Петра Собківа – цей переконливий і хвилюючий
документ, що нижче ми його друкуємо”. Далі редакція вміщує вірш під назвою „Дума
канадського українця”:


Нема в Канаді соловейка,


Ані зозуля не кує –


Минають роки, а серденько


Од болю крається моє.


Свобода є лиш на папері,


Калитка тут – і бог і цар,


Акули жадні – мільйонери


Людей трактують, як товар.


І з думки-думки ти не сходиш,


Вкраїно, раю наш земний, –


Люблю тебе і всі народи,


Які ввійшли в Союз міцний.


Хвала йому, велика шана


І честь, і слава, і привіт –


В Кореї, в Африці, в Гавані


І там, де пада старий світ.


Юнь вічна сонячна зі Сходу


Дорогу стелить в майбуття,


Несе планети всім народам


Окрилене нове життя…


О! Час бурхливий, космокрилий!


Тебе нікому не спинить –


Атомні ядернії сили


Ми змусим мирові служить.


І на землі усій, на новій


Тоді не буде – „ми” і „ви”:


У щасті, радості на волі


Тоді ми будем всі – брати!


Шкода, що редакція трохи підправила текст вірша. Але і в такій
редакції вірш виявився справжньою бомбою. Адже написаний він акростихом, тобто
його перші літери утворюють речення, яке звучить в авторському варіанті так: „На
москалів, ляхів і юд ножі точіте там і тут!”


Навіть після редакторської правки легко вловлюється авторський
задум. Так познущатися з радянської влади на сторінках її центрального органу не
вдавалося ще нікому. А, може, я помиляюся? Якщо комусь щось відомо про цей
випадок, або про аналогічні – дайте знати.



Ю. Тима

http://unaunso.org


http://una-unso.info


http://vinnica.una-unso.info


http://kharkov.una-unso.info


 

Поділитися