Як тебе не любити, Києве мій! (ч.2)


Як
тебе не любити, Києве мій!


(частина
друга)


 


Не треба
протринькувати найбільш сприятливий період для правдивої власної рефлексії,
підміняючи її чужими вартостями. Нерозривний зв’язок смерті одного і початку
життя іншого повинен стати доконаним фактом історичної рефлексії народу, тим
більше, що чужа смерть завше вселяє надію в своє життя, а причетність до
знищення
відмираючого, і тому ворожого,
має глибинну біологічну твірну основу, що залучає
співучасників до вічного колообігу життя.


Це прекрасно, що в
Ірані почали збагачувати уран, туди вже стільки вкладено російських зусиль, щоб
по Іранові нарешті влупили, і світові ціни на нафту злетіли до захмарних висот.
Багатому технологічному Заходові Росія може протиставити лише свої вироби з
урану й виснажливі провокації «локальних конфліктів» скрізь, де це лише можливо,
а особливо там, де присутні інтереси США. І тут ми віднаходимо своє місце, свою
актуалізацію особовості, викиду назовні надміру напруженої енергії, зумовленої вже не конкуренцією за
«життєвий простір», а за простір історичний між кількома потужними державно-політичними і
культурно-цивілізаційними системами.  Сьогодні вже не можна не зауважити
певний сенс реалізації цієї ідеї саме у нас. Наше місто і місце особливі.
Згадаймо хоча б про резонанс, який викликали безневинні витівки
«білобрата
»
кривоногова. Не можна не
зауважити запрограмованого самою християнською есхатологічною ідеєю прикінцевого прискорення лінійного
руху в ажіотації взаємопіднесеної солідарності Майдану 2004 на очах всього світу, який вже чекав чуда і з’яви чогось
незбагненного
. І можна лише здогадуватись про жах, який викличе хоча б
наближення, чудесна маніфестація правдивих ознак приходу того, колись обіцяного,
вже позаісторичного трансцедентного акту. Понуре, пихою й інстинктом
самозбереження заблуканого в пустелі іудейського крихітного народу, зумовлене
драматичне тяжіння есхатології, очиститься і стане на землі Чорнобиля, над
існуючим і прийдешніми
купами радіоактивного
сміття
, маніфестацією новітньої світової
релігії
,
досконалої нашої величної ідеї циклічності і повернення життя проривом оболонок
чужої і ворожої ідеї
«
добра-зла», принесеної в світ для обману і розподілу, і експлуатації.
З-під язв – сяйво! Замість тваринної
примітивної гедоністичної залежності, прикритої серпанком «західної
цивілізації», –  підвладності
законам чисто механічним, біологічним  – сп’яніння правдивої свободи, свобода
одноразова і неповторна, особистісна, внутрішня і позачасова, звільнення від
ідеї недосяжного Абсолютного Знання, в акті нашого усвідомлення відрази до
нього. Сьогодні ми можемо з певністю сказати, що це є наша історія про добування
справжньої насолоди, підкріплюючої головної складової рефлексу буття, яке
насправді не має жодної іншої “вищої” вартості і виправдання. Вона самодостатня,
ця наша історія повторення і самоочищення, що ще триває, наближаючись до свого
кінця, нашого з вами пробудження з чужого нав’язливого сну – до себе.
Пробудження неминуче, оскільки нам не
потрібна свобода страждання, нам потрібне чергове забуття…


Ублюдочні
сурогати
привнесеного «пробудження» нам не потрібні. Світ переживає не якусь
організаційну, моно-біполярну, державно-структурну кризу. Світ переживає
кризу культур
. І прагматизм цивілізації народів Заходу має так само мало
підстав для того, щоб бути абсолютним репрезентантом вічних моральних істин, як
і хворобливе мрійництво про всесвітній халіфат різномастих панів-шейхів. Треба
залучати їх до їхнього
краху,
разом із євро-азійським підупалим маргіналом із його
енергоносіями.  


Наші
друзі по такій глобалізації
Індія і Китай, оскільки між нами і ними не потрібна нам усім Росія. Непотрібна
вона і США, але там ще не всі прагматики прокинулися. Як виглядає, там немає
кваліфікованих і відповідальних наглядачів цього зрезервованого «раю», що
нутром, інтуїтивно відчуває офірність власної ізольованості і всмоктуючої
концентрованості міці задля вищих
телеологічних цілей. Серед загального механізованого благоденства й
ідіотизму споживацтва їм доведеться проснутись і усвідомити, хто в цьому світі найбільше надається на
роль вселенської жертви замість них самих. Для них
логічним буде знищити російську цивілізацію, надавши їй сенс
допоміжного жертовного фактора
і тла для реалізації містичної, величної ідеї новітнього порозуміння народів.
Собаку на сіні слід оточити дрібнішими
, злими, з ядерними іклами
собаками
,  і чекати, і процес піде в потрібному
напрямку. Дайте їм технології і бомби…


 


14.05.06                                                              
        
        
        
           Політолог


 

Поділитися