ПІКЕТ


ПІКЕТ


 


Пікет невеликий військовий сторожовий
загін;


        
група страйкуючих робітників, виділена для підтримання
порядку під час страйку.


(Словник української мови. – Київ: „Наукова думка”,
1975.)


 


           
Ці класичні визначення
пікету в сучасній українській історії відійшли в небуття. Під час „перебудови”
„пікети” „виставляли” організації, яким не до снаги було організувати мітинг чи
страйк. Такий „пікет” мав нагадати громадськості про існування тієї чи іншої неформальної
групи, дати „поживу” журналістам та „аналітикам”, продемонструвати „революційні
настрої” в суспільстві.


           
За Кучми пікетувальникам грубо платили гроші (від 20 грн. у Єдіка
Коваленка до 50 грн. у Юлії Тимошенко за годину „роботи”). Вони мусили мати
пристойний вигляд та спроможність щось сказати у мікрофон за мету пікетування.
Таким чином імітувалася  причетність
до справи боротьби з „режимом Кучми”. Зрозуміло, що грати таку роль могли  лише інтелектуали… Переважно ними були
студенти.


           
„Помаранчева революція” породила інший тип пікетувальника. Позаяк тепер
пікетувати стало модньо та гонорово, престижно та інтелігентно (настільки, що,
здається, сам секретаріат Президента 
та його політичне оточення й генерують ці пікетування з певними
політичними завданнями), то інтелектуалів і студентів на всі акції не вистачає.
Відповідно зросли розцінки на послуги „трудящих”… Розширилася їх соціальна база.
Диференціювалася система оплати їх „праці”. 


Скажімо, розцінки на пікетування Київської
державної адміністрації,  з метою
зняття з посади Олександра Омельченка, 
середнього рівня. Тому й пікетування тут проводяться переважно силами
„бомжів” чи „нє мєстних”, найнятих на вокзалі „за дешево”, точніше, за те, „що
Бог послав”… Тут не йдеться за розуміння пікетувальниками величі поставлених
завдань. Головне, щоби вони міцно трималися на ногах і стримувалися від
нецензурної лайки (поруч бо міліція, яка цього тільки й чекає). Якщо ви захочете
поцікавитися метою пікетування, вам доведеться знайти серед цієї брудної
наволочі пару-трійку пристойно вдягнених громадян. Це й будуть „менеджери” по
проведенню громадсько-політичної акції. Якщо вони вицідять вам у вуха щось
зв‘язне – вам пощастило. Можете їхати до редакції, писати інформаційне
повідомлення.


Найвищі розцінки, безумовно, біля  секретаріату Президента України!  На Банковій організатори акцій грошей не
жаліють!! Бажаючі „підробити на акції” зустрінуть вас ще біля приміщення Спілки
письменників України. Тут розмістилося щось на кшталт „біржі праці для
пікетувальників”. Розцінки до 100 грн. за годину. З найбільшою вдячністю
„старожили” згадують щедрість „братчиків” та „прогресистів”, за „кидалу” мають
„УНА з пропелером”.


Біля Кабміну ціни поменше. Серед „персоналу”
панує думка, що „там не покажуть”. А ще кажуть, що „темників”
нема…


 


Цікаво, як із цим „революційні” справи на
місцях? 


 


Редакція буде вдячна дописувачам за інформаційні
повідомлення.


Таємницю особи гарантуємо.


Оплату – ні.


 


З
пошаною.   Ваш  
О.К.


31.03.2005.

http://unaunso.org


http://una-unso.info


http://vinnica.una-unso.info


http://kharkov.una-unso.info


 

Поділитися