Дивлюсь я в книгу, там бачу…


Дивлюсь я в книгу, там
бачу…


 


Олігархічні клани, що стоять за
спиною


 „Нашої України”, а ширше – за спиною      


так званої “опозиції”, ні в соціальному,


ні в національному планах нічим


не відрізняються від тих, що сформували


та реалізують сьогоднішній


іноземний фашистський режим в Україні.


Сформований “нашеукраїнськими”  кланами


режим не стане українським. Він лише, можливо,


не буде демонстративно
антиукраїнським


                                                                             
(Із заяви УНА-УНСО від 22.03.2004)


 


Українці люблять
вухами
. Зокрема, 90% населення,
завдяки пропаганді „донецьких” та інших „червоно-православних москалів” (і у
цьому їх закономірно підтримує пропаганда
переможних „помаранчевих”!), переконані, особливо на Західній
Україні, що до влади нарешті прийшли наші (не для всіх)  українці.


Згадуєш побажання
народного депутата комуніста Бориса Олійника Юлії Володимирівні з трибуни
Верховної Ради. Під час формування її уряду „народної довіри” та загальної
ейфорії з цього приводу сказав він дивні слова, які, я переконаний, більшість
населення пропустила повз вуха:
”Бажаю Вам, Юлія Володимирівно, щоби у Вашому Уряді було  2-3 українці…”
(от так
комуніст!).


Любити треба
очима.
А коли  подивишся тверезим оком на склад сьогоднішнього Уряду,
то де ж там ті українці!? У політиці цю тонку
дефініцію приналежність визначають не за
приписом у паспорті, попереднім іноземним фашистським режимом
ліквідовану (цікаво, чи відновить її „український” режим?), а за
поглядами та політичною приналежністю до певних політичних сил, організованих у
партії. Так от, українців за часів Кучми на чільних
місцях в Уряді, РНБО та Адміністрації-Секретаріаті було більше, ніж зараз…
Зокрема, прізвища Тарасюка, Костенка, Зайця, Головатого, Жулинського,
Лавриновича як представників „Народного Руху України”, тобто
націонал-демократів, тобто право-центристів з минулої епохи.
Безумовно, тут можна говорити та дискутувати про те, які ці люди були чи є
 українці, право-центристи та націонал –демократи. Але принаймні
політично, до вербування їх іноземним фашистським режимом у свої
„закрома”, маю надію, хоча і слабку, вони такими  були


Сьогодні ж в „українському” (?!) уряді „народної довіри” (?!) серед 25  найвищих посадовців маємо: 14 – ліберал-демократів ( двоє з них є іноземними „оперативними”
працівниками і можуть міняти своє політичне забарвлення у відповідності до
вказівок свого „оперативного центру”); 7 
„червоних” (двох
з яких за найбільших симпатій можна віднести до „рожевих”, хоча галичани
через якесь „затемнення” числять їх „своїми”); двоє
позапартійні (хвала Господу, серед
них – міністр оборони) та двоє політичних українців
Голова „Народного Руху України”, міністр закордонних справ Борис Тарасюк і
В’ячеслав Кириленко міністр праці та соціальної політики. Маємо при владі
типовий, як за європейськими мірками (туди ж прагнемо?), лівоцентристський
уряд.


Чи треба після цього
дивуватись тому, що право-центристи не хочуть більше
мати справ із Ющенком? А ви як українець ще хочете?


Ні. Не зрозумійте мене
так, що я закликаю вас до лав СДПУ(о) чи „Партії регіонів”, або вважаю
Вітренко-Корчинського українцями. Безумовно: „Комуняку – на гіляку!”, хоч би він
і прикидався соціал-демократом чи „православним”.


Не за те мова.


А за те – кого вважати „своїми”?


За ким іти, коли ви побачите, що поводирі сліпі та… ліберальні?


 


24.02.05.                                                                                                  
  О.К.


 


P.S. Раджу всім, хто не знайомий з
цією політичною течією – лібералізмом,  перегорнути принаймні сторінки
енциклопедичні.


 


http://unaunso.org


http://una-unso.info


http://vinnica.una-unso.info


http://kharkov.una-unso.info


 

Поділитися