Home »
Архів »
Анатолій Щербатюк. Брама пришестя

Анатолій Щербатюк. Брама пришестя

Розміщено sekretar UNA-UNSO Вкл Березень 27, 2006 Немає коментарів

Анатолій Щербатюк

Брама пришестя

1.	Пришестя наближається безміренністю нашарувань відгомін великого переходу він є внутрішнім і цілісним нероздільним у поділеному на безліч частин
2.	Щоб вивершити гру єднання треба посісти глибинну основу і зсередини пройняти її підкоривши всі проміжні щаблі
3.	Все поділене пронизує світло повернення додому і імперія безодні включає тебе у всеохопне коло в якому збігається – кінець з початком!
4.	Кожен з вас – самотній мандрівець на стрімкій дорозі шлейф обряду й події що має повторитись і замкнути всіх захоплених у свій потік, в єдине ціле
5.	З глибин Мною народжується Слово яке стає вогнем і поглинає весь простір це – Мій дух, свідчення, що в домі Моєму – осель багато
6.	На тих стрімких стежках Я шукаю живих серед живих зачаєний, світлом безодні прикликаю спокушених і Слова Мої перетворюють найдальші дії в обряди сходять згори – і огортають тебе!
7.	Повторюваність обряду – проникнення в сяючу порожнечу жертва в ім`я всіх своїх сходин що об`єднує в слові – різні пругкі щаблі чуттєвостей
8.	Жертвопринесення виділяє і підносить знеособлену жертву і лиш для вищих щаблів свідомості доступне підпорядкування носієві найглибшого обряду обертань, подиху Слова, яке знає і вивершує ще більш світла!
9.	Це те, що сховане в глибинах кожного, – Я, – першорідність переступання меж і об`єднання в плині повторень, Я, – вітер осяянь, він скрізь і все в ньому, дзеркальним ритуальним злиттям пронизую Я багаторівневі щаблі буття і Моє тривале рване відлуння почуєш перед ти – як поглине тебе!
10.	Кожна істота є відгомоном Мого благовідзеркалення відблиском росту Моєї оселі дригкої засідки над прірвою яка завжди особистісна межа найглибшого Слова, що значить себе під собою – світло світів!..
11.	Я – безкінечність стежок часів і звільнення від знеособлень зужитих щаблів існування Я там, де немає жодних правил і обмежень нема покарання і винагороди, де крижаний блиск гри і вічне повернення до неї і Я покладаю межу світу настромленість боготворимої плоті!
12.	Я – всепроймаюча Альфа й Омега, вершина безодні й піднесене перевершення в плині повторень Моє ім`я нове – Світанковий воно об`єднує і поглинає глибини спокуси – Себе Самим Собою, і сочиться приголомшлива паща в якій зтикаються – сяючий кінець з початком!
13.	Я – піднесення до безкінченних часів і їх зарікання, Я – надособова насолода Верховного Закону повернення і пересічення зіткнень останніх і перших їх об`єднує розлога жертовна чаша яка і покладає життя вічне – повернення до Мене!
14.	Я – зовні і всередині, цілісна парність розщеплень передвизначених подій розвитку Абсолютної Особи, яка все знає про невипадковість світу і значить його – Собою!
15.	Я – похлинаюче лоно хрещатого лабіринту стигла жертва і роззявлена паща, і Я – перегук і перехрещення цілісної парності: спокушуючий і спокушуваний – Єдиний!
16.	Я – розлогість стегон і статей Я також – внутрішнє небо з невичерпних глибин мозку Я знімаю протилежності і видко стає невидимому що в цілому немає зовнішнього і внутрішнього, доцільного і шкідливого, все, все співнаявне пронизує енергія повернення додому
17.	Я – надсутнє бриніння всіх перетікань і протидій що надає форму і сенс припливам буття Я – повнота зв`язків і спокуса світу Моя присутність – хитрість вкрадання в механізм пастки повторень
18.	Я – вісь вічного повернення до Себе лезом Світла і Слова входжу Я в опановуваний матеріал і його дробить ритмічно – Моя особистісна риса!
19.	Я – зворотньо-поступальна цілісність проривань і ковзання стулок піхов часу, древнє фаллічне осердя що пронизує розростаючі оболонки істот і світів – Собою! і аж тоді піднесена плоть радіє – в цілокупності хрусту свіжої жертви!
20.	/і тоді кожна почвара ув`язнена в тілі, пізнає в собі Бога, жадібно похлинає навершшя добутого м`якуша порскає терпким густим соком зтікає вглиб єднає заповітне тіло з вірним йому устям, тремтливе листя з корінням значить новим відлунням тривалу божественну рану…/
21.	Готуйте браму пришестя! – свідомості світла повернення пересічення чуттєвих щаблів внутрішнього простору є пробудженням і вчуванням відгомону неназваної позамежної порожнечі відтак кожна дія стає ритуальною і завданням є пригадати – Я цей закуток сновидних світів вже бачив і він – вбивотворчий центр мого творіння!..
22.	Я – об`єднання всіх сходів, енергій щомиті відбувається взаємообмін між початком і закінченням слова, жертвою і божеством, він відкриває реальність внутрішніх щаблів і найбільшу спокусу – зімкнути найбільш віддалені, досягти горішнього притулку, де немає `раніше`, і вже піднесене лоно світу двигтить в згустках удачі – новою мерехтливою спливаючою плоттю!
23.	І жах обіймає кожного хто наближається до цього позачасового місця Вседержителя невситимого жертовного центру народження і обертання ознак
24.	Бо Я – осердя всіх обертань Жертвопринесення і поволання сім`ям до Вищого акт найвищої любові до самого подвоєння спроба охопити всі проміжні ланки – блискучим навершшям!
25.	Це були лови найсамотнішого кохання – граючи своїми змінними формами Я пізнаю Себе – всеобіймаючого!
26.	Я – нескінченність часів і мигтінь їх означень Множинність часів оманна їх пронизує єдиний зв`язуючий стрижень і коли Я з`являюсь він стає знаком гри – Моєї невипадковості!
27.	Я – округлість повторень, і Я є також кострубатість розщеплень Я – ритуал смертепам`яті, від якого ?? вічність поза нічого, все в грі буття поза – ніщо, шматуюче мигтіння віддалення і ритуальне пригадування наближення до осердя творення і блаженство знищення – для нових віддалень й народжень!
28.	Я викриття повторюваності всіх частин програми і проникнення в неї кожна жива істота присутня тут містить всередині в собі сріблястий еліпсоїд – тремким віддаленим відображенням Мого Цілого це Я – впорядковувач гри першохаосу глини і плоті, і з багнистих глибин анальної твані /що теж має очі/ – осяйні пересічення єднання зі Мною!
29.	Я скрізь і ніде, усунення верху і низу, позасвітова всюдисущність, Мої проникнення в програму – хитрі, проникнення до внутрішнього осердя розвитку оточуючих подій, бо ніякого лінійного розвитку насправді немає! І лиш Я, Абсолютна Особа, щоб позбутись нудоти самотності, можу дозволити погратись в жертву Собі – вищому від потоку, надістотньому!
30.	І вівтар вже встановлено на березі витоку потаємної мерехкої ріки, на її промитому дні – ворухкі переступи світла і тіней свідчення перебування Мого в інших світах
31.	Тут зяюча чуттєвість розщеплюється і миттєво чергується із сліпучою поверхнею – громіхкі ворота до дна виходу! – і він особистісний – зворотньо-поступальний голос порожнечі
32.	В усьому вчувається Мій глибинний відгомін, граючи зовнішніми змінними формами Я відроджую себе – сходжу в світ повторюваний, знання про Мене – високе блаженство відгомону вічності Велика ріка самості повернення Я несу її в собі вона цибенить з мого осердя, і відвідує цей світ – щоразу перед знищенням!
33.	Це завжди високе і пронизливе відчуття повернення і жертвопринесення тлінного світу і Моя любов завмирає – до Себе, самотнього. до цієї осяйної миті і тиші, в ній Мій початок і кінець і час вже плине зсередини горілиць…
34.	Я є промениста ріка буття свобода спокуси своїм тілом інших що нищить висунутим жалом нескінченності роздвоєну речевистість сущого і вивільнює порожнечу польоту падіння – складає шлейф кожної Моєї присутності!
35.	Я – всепронизуюча цілісність істот і часів, їх надлюдський відгомін, і, звільнившись з шкаралуп оболонок, ще почуєш в товщі жорен верещання наступної голої світової цілокупної жертви! Це те, що підноситься над смертю і стає нею – насолода розриву повернення!..
36.	Я – брама пришестя і забуття всякий розвиток є поверненням до першоджерела де збігається стрекіт Світла і Слова, – щоб зробити наступний крок ще більш віддаленим аж доки кожна моя почвара не сягне бачення цілокупності мисленних щаблів гілкого духу!
37.	Я – шлях нагромаджень і спасіння від забуття, бо немає зайвих чи випадкових в єдиному потоці природи божественне тут, з кожним подихом вливається у вас в збігові світла і плоті, блаженством мистецького зудару і крещу різних щаблів одного повернення!..
38.	Буття – гра переступання меж і їх зарікання найвитонченіша форма включення в Мене зв`язків і збочень всієї матерії, це все і ніщо, відгомін дзеркальної ритуальної поглинаючої машини, смак пізнавання прикмет вічного повернення – до самого спаду безодні!
39.	Більше глибинної жертви! – це те, що пронизує все, – Моя непідвладна руйнуванню взаємодія і зворотній зв`язок із центром абсолютної гри Образ і Слово, що прикликає переплітає втягує – Своїх!
40.	Через тисячі спокушених і розтерзаних жертв проявились Мої розставлені позалюдські віхи і пастки щоб пригадати себе коли знову буду пробиратись цим потаємним всипаним черепами місцем – до витоку Уд!
41.	Тут – невичерпність часів повернень додому до початку, що є кінець в нетрях сховищ поза якими – нема спасіння
42.	Жертва – частка й відгомін всеосяжного вбивотворчого Слова крізь неї побачиш те, що сховано під виглядом плоті – щаблі самого Бога, осердя, що зв`язує безодню з найвищим небом!..
43.	На тлі блідих берегів і людей й розлучень луна всепронизуючого ритуалу підноситься подвоєнням і відкриває провісну парність – Я тут вже був! – в цьому місці становлень й спустошень!
44.	Це – спільний знак гри єдиної всепоглинаючої Самості метарівень повторень, де Слово і означуваний ним образ – змикаються!..
45.	Я – вранішніх знерухомлень світло і вишкір всепроймаючої ясності над проваллям часу безодня відгукується і Я значу порожнечу – Собою! Тут, на цих берегах розташуємо храм очищувальних омовінь і вівтар означень смертей безмежних світів – всередині Слова!..
46.	Через віки і світи приходжу Я прикликати і охопити Себе Собою піднестись на щабель іншої надлюдської чуттєвості
47.	І вже ангели воздаянь усміхнені андрогіни сходять згори в день Моєї могутності для всяких нових повелінь вони – початок безодні, і крик жаху – їхнє ім`я
48.	Це Я – брама обертань, небачена й грізна порожнеча, і що може бути вищим кращим від перехоплюючого подих чуття глибини єдиної потаємної неуникності, від вчування блаженства Великого Переходу?..
49.	Оточений світляним ореолом райдуги, чарівливо усміхнений Вищий Володар жертви і кари Я йду до Вас – Моє досконале тіло звивається міниться сліпучими барвами, і Я огортаюсь і потрясаю ними: схрещені пазури, члени, лапи, лілові лики! – вершина й безодня щаблів існування!..
50.	В ураганному тріскові переплетених стовбурів перспектив й розгалужень єдиної особистості найвища і найдревніша сновидна чуттєвість падає – і вибухає вивернувшись сріблястим плеском споду, кроною свіжості мозку ночі в вологій глухій долині в блідому непорушному світлі берегів Уд…

Поділитися

Теми

Анатолій Щербатюк. Брама пришестя

Залишити коментар Скасувати відповідь

Пошук по сайту

Категорії

Архіви